Як школа може піклуватися про ментальне здоров’я дитини?

    Часто батьки пропускають у своїх дітей перші тривожні симптоми, пов'язані з ментальним здоров'ям. Натомість вчителі у школі можуть швидше помітити зміни у поведінці дитини, оскільки бачать її у взаємодії з однолітками.

     Ось що може зробити школа, щоб стати безпечним місцем для дітей.

• Не боятися говорити про ментальне здоров’я. Воно має зайняти окрему позицію у системі шкільних цінностей. Перший крок — вчити дітей дбати не тільки про своє тіло та довкілля, а й про добробут та психіку;

• Організувати простори, сприятливі для фізичного здоров’я. Де діти можуть побігати, пострибати, пограти в активні ігри. Або навпаки — полежати та відпочити, якщо втомилися;

• Створити простори для «розвантаження» — кімнати, де ніхто не потурбує, допоможе заспокоїтися та зосередитися;

• Навчити просити про допомогу. Так посилюється психологічна відновлюваність: ми не стаємо стійкішими до стресових подій, але швидше повертаємося в ресурсний стан;

• Підтримати дітей, які вже відчувають труднощі з ментальним здоров’ям. Такі діти більше страждають від чужих ворожих вчинків, ніж самі несуть загрозу;

• Скерувати за фаховою підтримкою. А також впевнитися, що дитина отримала допомогу;

• Запровадити програми для попередження проблем, пов'язаних із ментальним здоров'ям — антибулінгові, з конфлікт-менеджменту. Дітям і вчителям стане легше взаємодіяти, і психоемоційний стан покращиться у всіх.

   Як допомогти дитині розрізняти й висловлювати свої емоції?

     Уміння керувати емоціями дозволить дитині краще долати виклики в дорослому житті, легше комунікувати з іншими, проявляти емпатію, розуміти себе й дбати про своє ментальне здоров’я.

Ось кілька універсальних рекомендацій, які у цьому допоможуть.

    Називайте почуття. З часом дитина запам’ятає, які слова виражають ті чи інші емоції, зможе їх ідентифікувати та говорити про них. Наприклад: «Ти не можеш розстебнути ґудзик і дратуєшся», «Мама йде на роботу і тобі сумно прощатися», «Хлопчик забрав у тебе іграшку й ти розсердився». Розмови про різні емоції дозволять нормалізувати їх, адже серед них немає «хороших» і «поганих».

    Розкажіть і постійно нагадуйте, як краще висловлювати емоції. Тут у пригоді стане власний приклад — говоріть про свої емоції та показуйте, як даєте їм раду. Коли дитина трошки подорослішає, запропонуйте розв’язувати різні ситуації разом, а потім обговоріть, чому певні рішення доречні або ні. «Ти не можеш розстебнути ґудзик і дратуєшся. Що ти можеш зробити? Ти можеш або попросити про допомогу, або спробувати розстебнути ґудзик ще раз. Що ти хочеш зробити?»

    Учіться контролювати власні емоції: відмовтеся від криків і покарань. Не піддавайтеся емоційному пориву покарати дитину — так ви тільки налякаєте її та похитнете довіру до вас. Присоромлення, покарання і «шльопання» — це емоційне і фізичне насильство над дитиною. Краще покажіть дитині, як вам вдається подолати роздратування, говоріть спокійно. Думайте про те, що вона так поводиться не «на зло» і не тому, що «погана» чи «невихована» — їй просто важко впоратися з емоціями.

    Частіше обнімайте дитину. Тілесний контакт із батьками допомагає дитині відновити психологічний зв’язок і відчути себе в безпеці. Якщо дитина засмучена або пригнічена, підтримайте її. Спробуйте зрозуміти, що призвело до істерики й тоді з часом ви зможете попереджати такі емоційні сплески.